Пророчі слова І. Франка

            БЕРКУТ            І. ФРАНКО         

З  укритого  гнізда  в  скалистій  десь  щілині  
З  тяжким  він  розмахом  рвонувсь  під  хмари  сині  —  
З  таємних  мов  джерел  гнівлива  думка  рветься,  
Облетить  світ,  і  аж  о  неба  звід  опреться,  
І  б'є  важким  крилом,  де  лиш  сягнути  зможе,  
І  зве:  "Де  правда  та?  Де  ти,  великий  боже?  
Всі  зорі  збігла  я,  атоми  всі  в  природі  
Перешукала  скрізь,  тебе  ж  спіткати  годі.  

В  блакиті  він  завис  недвижний,  розпростертий,  
Мов  над  життям  грізний,  невпинний  образ  смерти.  
Здаєсь,  що  до  небес  він  гвоздями  прибитий,  
Та  чуєш,  що  він  гнеть  вниз  вержесь-  кров  пролити.  
Ти  чуєш  се,  і  жах  тебе  проходить  зимний:  
Таж  над  тобою  тож  завис  беркут  нестримний!  
Він  не  хибне  тебе,  хоч  як  високо  висить!  
Чи  много  то  ще  хвиль  тобі  гуляти  лишить?..  

Ось  рушив  він.  Пливе  без  маху  крил  в  блакиті,  
Мов  човник  Долі  тче  днів  наших  пасма  скриті.  
Спокійно  колесить,  знижаєсь,  знов  зриваєсь.  
За  хмару  криється,  в  лазурі  розпливаєсь.  
Лиш  острий  крик  його  вістить,  що  він  голодний!  
Так  в  час  тиші  не  раз  прорветься  плач  народний.  
І  защемить  в  душах  вельможних  біль  таємний,  
Мов  землетрясіння  віщун,  той  грім  підземний.  

Я  не  люблю  тебе,  ненавиджу,  беркуте!  
За  те,  що  в  груді  ти  ховаєш  серце  люте,  
За  те,  що  кров  ти  п'єш,  на  низьких  і  слабих  
З  погордою  глядиш,  хоч  сам  живеш  із  них;  
За  те,  що  так  тебе  боїться  слабша  твар,  
Ненавиджу  тебе  за  теє,  що  ти  цар!  
І  ось  блищить  мій  кріс  —  ціль  добра,  вистріл  певен,  
І  вбійчеє  ядро  під  хмари  понесе  він.  

І  замість  нести  смерть  згори  на  земне  ложе,  
Ти  сам  спіткаєш  смерть  під  хмарами  небоже.  
І  не  як  божий  суд,  але  як  труп  бездушний  
Ти  впадеш,  судові  тих  моїх  куль  послушний.  
І  не  остатній  ти!  Нас  є  стрільців  стосот;  
І  все,  що  звесь  беркут,  полоще  кров'ю  рот,  
Вивищуєсь  над  мир,  тривогу  й  пострах  сіє,  —  
Те  кулі  не  уйде,  як  слушний  час  наспіє.  
А  труп  бездушний  ми  без  жалю,  без  промови  
Ногою  копнемо  й  підемо  дальш  на  лови.  

22—24  травня  1883  

І хто б там що кому не говорив, А згине зло і правда переможе. Л.Костенко

Життя пройде , немов вода , i вiдцвiте , немов вишнева гiлка... В життi одна помилка - не бiда... Бiда , коли усе життя - помилка. Ліна Костенко

Це ж треба мати сатанинський намір,чаїть в собі невиліковний сказ,щоб тяжко так знущатися над нами,та ще й у всьому звинувачувати нас! ЛіНА КОСТЕНКО

Автор?

Невинні люди помирають, І кожен день і кожен час, За що, за що вони страждають?За волю нашу, за наш час!
Вони герої України, І їм посмертная хвала! Але навіщо, тої хвали, Якщо з ріднею їх нема!
І плаче матір, плачуть діти,Що син додому не прийде! І батько не візьме на руки, І до серденька не прижме.
Сьогодні вічна пам'ять людям, Які загинули в бою! За рідну неньку Україну, За наші сім'ї, за рідню!!!

maria zvizhynska

Ніжно Ангел будить, дитинко вставай і на Службу Божу в церкву поспішай. Та в цей час лукавий, не спить не дріма, Ніжно так дитинці, на вушко співа. Невставай дитинко, а поспи ще трішки, Бо тебі у церкві болітимуть ніжки. Спить дитя блаженне, у сні підроста, Будить Ангел вдруге, будить незпроста, Уставай дитинко сонечко вже встало І недільне свято знову завітало. А лукавий шепче не йди, не спіши, Тиж така натоплена в ліжку полежи. Час проходить швидко в клопотах щоденних, І життя спливає у справах буденних, Стала вже й бабусею дитинонька та, ніжно так щебече внуча золоте, Знаєш люба бабцю, яка в мене мрія, Щоб ти розповіла, що то літургія? Як тобі сказати внучатко моє, Що занапастила я життя своє, Книжок не читала, в церкві не була, І про літургію знати не могла. Одну добру раду дам тобі внучатко, Як тебе будитеме твоє Ангелятко, То вставай швиденько умивайся в мить, І неприслухайся, що тебе болить. Бо минеться молодість, як виростуть діти, Будуть ще сильніше ніженьки боліти, А на старість буде боліти душа, Що життя змарноване, не стоїть й гроша!

Леся (Лариса) Врублевська (Костишин)  

НИКОГДА МЫ НЕ БУДЕМ БРАТЬЯМИ!

ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными–
нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили «старшими»-
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.
Вы огромные, мы – великие.

А вы жмете… вы всё маетесь,
своей завистью вы подавитесь.
Воля - слово вам незнакомое,
вы все с детства в цепи закованы.

У вас дома «молчанье – золото»,
а у нас жгут коктейли Молотова,
да, у нас в сердце кровь горячая,
что ж вы нам за «родня» незрячая?

А у нас всех глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали смелыми
все у снайперов под прицелами.

Нас каты на колени ставили–
мы восстали и всё исправили.
И зря прячутся крысы, молятся
–они кровью своей умоются.

Вам шлют новые указания–
а у нас тут огни восстания.
У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями.

************************************************
Haщaдки вaшi зaтaвpyють, a Укpaїнa пpoклянe!
Paби, пoднoжки, гpязь Mocкви, –
Cкaзaв кoлиcь Пpopoк Tapac,
Bи, шaнyвaльники пiтьми, –
Цe бyлo cкaзaнo пpo вac!

Bи вжe зaбyли, xтo ви є,
І poдy-плeмeнi якoгo.
3aвжди ви тoпчeтe cвoє
Для вoзвeличeння чyжoгo.

І ви бeз дoкopy cyмлiння
Гoтoвi й мaтip зaпpoдaть.
Дoпoмaгaєтe Bкpaїнy
B зaплicнявiлий xлiв зaгнaть!

Ta тiльки cлiд вaм пaм’ятaти:
Пpeзиpcтвo вac нe oбминe,
І вac, як Kaїнiв пpoклятиx,
Bcя Укpaїнa пpoклянe.

І щe вaм вapтo пaм’ятaти,
Щo вcюди зpaдникiв гидyють,
І нaвiть тi, щo їx гoдyють,
І вac, як Kaїнiв пpoклятиx,
Haщaдки вaшi зaтaвpyють,
A Укpaїнa пpoклянe!
4 ciчня 2014 poкy
B. Бopoвcький

***********************************************88
(автор невідомий)
Сьогодні на вокзалі бачила солдата..
Стояв один – його ніхто не проводжав: Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка, Немов він сам від себе на війну тікав. Сумний, стурбований, глибокий, Задумливо і мужньо в самоті стояв, Хоч перед ним дорога – світ широкий, Але він стежку свою власну вже обрав. Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати, Не в ті незвідані, чудові й радісні краї, А в пекло – смерті в зуби їде заглядати - Боротися за волю на своїй землі! І шкода стало невідомого солдата: Він сам – та й я нікого вже не жду, Тому тепер на нього буду я чекати, Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу! «Не полишай одних в скрутну годину, Дай мужності, надії й сили їм пошли! Дружині – чоловіка, матері – дитину, І сестрі брата, прошу, рідного верни!» Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину, Й чекати буду рідного тебе з війни… Тепер ти просто зобов’язаний й повинен,  Живим та неушкодженим прийти!

************************************************************

Байка про двох братів. Найболючіший жах, найстрашніша печаль – Це війна громадянська, Тягарем осідає вона на плечах Пересічних обранців. Два брати по два боки палаючих слів Заплелись випадково. Один глянув на іншого та й обомлів: Не чекав він такого. У одного в руках був вогняний коктейль, А у іншого палка. І постало питання в обох непросте: Чи війна, чи вітанка. Врізнобіч їхні погляди, нібито крик, Розбігалися часто, Але жоден з братів і подумать не міг, Що зійдуться у пастці. Барикади горять, поруч друзі стоять, А вже хтось лежить мертвий, Кожен був загартований в старих боях, Кожен був із них впертим. Піднялася рука, щоб жбурнути коктейль, Піднялася і палка. У тяжкий океан із високих ночей Впала стріляна чайка. Два брати позабули, що кровні вони У хвилину двобою. Вже не випливе чайка з морської води, І не буде їх двоє. Найболючіший жах, найстрашніша печаль – Це війна громадянська. Та хвилина пройде, а не зійде печать Вже ніколи із брата. 9-05-2014 В. Пригорницький.


****************************************

Настя м.Сокаль

Коли під вечір ти побачиш, мамо, На небі зірку, то є я, твій син. Пробач, що я пішов зі світу рано. Пробач, що був у тебе я один. Ти не журись, не плач, я не сумую, Таких як я тут тисячі зірок; І ми усі співаєм «Алилуя» За мир, за Україну, за народ. Ми гордо йшли і скоро не вернемось, Чекаємо на мить, коли ми всі В Едемському саду зійдемось І вмиємо обличчя у росі. Я чую голос твій, твої молитви, Які лунають навіть в твоїх снах. Я чую відгомін із поля битви, Але відсутній в моїм серці страх. Ми йшли за волю, всі разом, єдині, За те, щоб діти в спокої росли, За те, щоб Україну в злі години Не тягали, повсюди, люті пси. Пробачте нам, що мало так зробили, Що не усе замріяне збулось… Не встигли ми, нас просто вбили, Вони ж бо захищали там когось. Живіть у мирі, в злагоді, достатку, Любіть Вкраїну і свою сім’ю. Про нас у серці зберігайте згадку, А ми за вас запалимо свічу. Минати будуть дні, минати ночі, У вас завдання на землі тепер: Щоби не плакали в моєї мамки очі, Щоб знала - я не просто так помер.  Солдат Віктор Сивак - Герой нашого Сокаля. Загинув в бою. Вічна память..Нехай земля буде тобі пухом! Герої Не Вмирають!!!!!

*****************************************

Лили Ремыга 

Днепродзержинск?????

Знов палає в огні Україна, Кров і сльози течуть рікою. І хто скаже.коли нас покине Люте горе разом з бідою?... Воно в дім наш змією пробралось, Ранить душу й за серце кусає... І не можна збагнути,як сталось, Що братерства між нами немає?... Навесні,коли все розквітає, Коли світ Перемогу святкує, У повітрі тривога витає, Смерть на кожному кроці чатує. В Україні загиблих ховають, Чорний сум поселився у хатах. Плачуть діти, дружини ридають, Оніміла від сліз стара мати... Над могилами залпи лунають... скупо сльози зронили друзі. Один одному всі обіцяють, Що одержать кати по заслузі ! Ті кати,що по людях стріляли, Що Одесу труїли, палили. На Донбасі живих катували І наругу над ними чинили... Люди добрі, та ми ж УКРАЇНЦІ !!! Просинайтесь,громаду єднайте, Щоб не вмерти нам всім поодинці, Рідну землю свою захищайте!!
***************************************************

Родом Микола Володимирович Луків із села Куманівців, що розкинулося на межі Вінниччини й Хмельниччини. Народився він 1949 року якраз у ніч перед Різдвом

НОВОРІЧНОЇ НОЧІ 

У  хаті  -  свято.  Світиться  ялинка.
Дванадцять  страв  чекають  на  столі.
Співає  хрипло  заграна  платівка,
Виповідає  радощі  й  жалі.

Про  тих  співає,  хто  у  небі  й  морі,
Кого  забрали  голод,  мор,  війна,
Над  ким  в  дорозі  скупо  світить  зорі
Чужа,  не  мила  серцю  сторона.

А  за  вікном  сніги  летять  лапаті,
І,  не  торкнувшись  хліба  і  вина,
Сидить  край  столу  в  новорічній  хаті
Старенька  мати,  сива  і  одна.

Вона  готова  цілий  світ  обняти,
Нагодувати  і  зігріть  в  теплі.
Повинна  мати  думати  і  дбати
Про  всіх  живих  і  мертвих  на  землі.

І  до  світанку  лишиться  ялинка,
Дванадцять  страв  чекають  на  столі,
Виповідає  заграна  платівка
Напівзабуті  радощі  й  жалі. 



***************************************************** 

Maryashka Popil

Брехнею нас годують, наче шоколадом
Народ вважаючи за стадо баранів
А кулі, що летять немовби зорепадом
Поповнюють ряди, небесних вже бійців.

А ми, народ і кожен з нас людина
Який в буквальнім сенсі, ввірив вам життя
У чому же ж, скажіть мені, причина
Що совість поміняли ви на 33 гроша?

Ах! Ось воно і одкровення
Збагачення заради душу продали
А передзвін тих срібняків мерзенних
Вам не дають почути стогін, плач і молитви.

Та й не до вас бо звернені обличчя
З молитвою крізь стогін і слізьми в очах
Ви дзеленчіть монетами Іуди
Допоки Судний День ще не настав.

...Тим часом, чиясь заридала мати
Привезли сина в домовині, Він - Герой!
Вона спішить синочка обійняти
Не відчуваючи його холодних скронь...