Пророчі слова І. Франка
БЕРКУТ І. ФРАНКО
З укритого гнізда в скалистій десь щілиніЗ тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині —
З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,
Облетить світ, і аж о неба звід опреться,
І б'є важким крилом, де лиш сягнути зможе,
І зве: "Де правда та? Де ти, великий боже?
Всі зорі збігла я, атоми всі в природі
Перешукала скрізь, тебе ж спіткати годі.
В блакиті він завис недвижний, розпростертий,
Мов над життям грізний, невпинний образ смерти.
Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий,
Та чуєш, що він гнеть вниз вержесь- кров пролити.
Ти чуєш се, і жах тебе проходить зимний:
Таж над тобою тож завис беркут нестримний!
Він не хибне тебе, хоч як високо висить!
Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить?..
Ось рушив він. Пливе без маху крил в блакиті,
Мов човник Долі тче днів наших пасма скриті.
Спокійно колесить, знижаєсь, знов зриваєсь.
За хмару криється, в лазурі розпливаєсь.
Лиш острий крик його вістить, що він голодний!
Так в час тиші не раз прорветься плач народний.
І защемить в душах вельможних біль таємний,
Мов землетрясіння віщун, той грім підземний.
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в груді ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п'єш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;
За те, що так тебе боїться слабша твар,
Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!
І ось блищить мій кріс — ціль добра, вистріл певен,
І вбійчеє ядро під хмари понесе він.
І замість нести смерть згори на земне ложе,
Ти сам спіткаєш смерть під хмарами небоже.
І не як божий суд, але як труп бездушний
Ти впадеш, судові тих моїх куль послушний.
І не остатній ти! Нас є стрільців стосот;
І все, що звесь беркут, полоще кров'ю рот,
Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє, —
Те кулі не уйде, як слушний час наспіє.
А труп бездушний ми без жалю, без промови
Ногою копнемо й підемо дальш на лови.
22—24 травня 1883
І хто б там що кому не говорив, А згине зло і правда переможе. Л.Костенко
Життя пройде , немов вода , i вiдцвiте , немов вишнева гiлка... В життi одна помилка - не бiда... Бiда , коли усе життя - помилка. Ліна Костенко
Це ж треба мати сатанинський намір,чаїть в собі невиліковний сказ,щоб тяжко так знущатися над нами,та ще й у всьому звинувачувати нас! ЛіНА КОСТЕНКО
.jpg)
Автор?
Невинні люди помирають, І кожен день і кожен час, За що, за що вони страждають?За волю нашу, за наш час!
Вони герої України, І їм посмертная хвала! Але навіщо, тої хвали, Якщо з ріднею їх нема!
І плаче матір, плачуть діти,Що син додому не прийде! І батько не візьме на руки, І до серденька не прижме.
Сьогодні вічна пам'ять людям, Які загинули в бою! За рідну неньку Україну, За наші сім'ї, за рідню!!!
Ніжно Ангел будить, дитинко вставай
і на Службу Божу в церкву поспішай.
Та в цей час лукавий, не спить не дріма,
Ніжно так дитинці, на вушко співа.
Невставай дитинко, а поспи ще трішки,
Бо тебі у церкві болітимуть ніжки.
Спить дитя блаженне, у сні підроста,
Будить Ангел вдруге, будить незпроста,
Уставай дитинко сонечко вже встало
І недільне свято знову завітало.
А лукавий шепче не йди, не спіши,
Тиж така натоплена в ліжку полежи.
Час проходить швидко в клопотах щоденних,
І життя спливає у справах буденних,
Стала вже й бабусею дитинонька та,
ніжно так щебече внуча золоте,
Знаєш люба бабцю, яка в мене мрія,
Щоб ти розповіла, що то літургія?
Як тобі сказати внучатко моє,
Що занапастила я життя своє,
Книжок не читала, в церкві не була,
І про літургію знати не могла.
Одну добру раду дам тобі внучатко,
Як тебе будитеме твоє Ангелятко,
То вставай швиденько умивайся в мить,
І неприслухайся, що тебе болить.
Бо минеться молодість, як виростуть діти,
Будуть ще сильніше ніженьки боліти,
А на старість буде боліти душа,
Що життя змарноване, не стоїть й гроша!
Леся (Лариса) Врублевська (Костишин)
НИКОГДА МЫ НЕ БУДЕМ БРАТЬЯМИ!
ни по родине, ни по матери.Духа нет у вас быть свободными–
нам не стать с вами даже сводными.
Вы себя окрестили «старшими»-
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.
Вы огромные, мы – великие.
А вы жмете… вы всё маетесь,
своей завистью вы подавитесь.
Воля - слово вам незнакомое,
вы все с детства в цепи закованы.
У вас дома «молчанье – золото»,
а у нас жгут коктейли Молотова,
да, у нас в сердце кровь горячая,
что ж вы нам за «родня» незрячая?
А у нас всех глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали смелыми
все у снайперов под прицелами.
Нас каты на колени ставили–
мы восстали и всё исправили.
И зря прячутся крысы, молятся
–они кровью своей умоются.
Вам шлют новые указания–
а у нас тут огни восстания.
У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями.
************************************************
Haщaдки вaшi зaтaвpyють, a Укpaїнa пpoклянe!
Paби, пoднoжки, гpязь Mocкви, –
Cкaзaв кoлиcь Пpopoк Tapac,
Bи, шaнyвaльники пiтьми, –
Цe бyлo cкaзaнo пpo вac!
Bи вжe зaбyли, xтo ви є,
І poдy-плeмeнi якoгo.
3aвжди ви тoпчeтe cвoє
Для вoзвeличeння чyжoгo.
І ви бeз дoкopy cyмлiння
Гoтoвi й мaтip зaпpoдaть.
Дoпoмaгaєтe Bкpaїнy
B зaплicнявiлий xлiв зaгнaть!
Ta тiльки cлiд вaм пaм’ятaти:
Пpeзиpcтвo вac нe oбминe,
І вac, як Kaїнiв пpoклятиx,
Bcя Укpaїнa пpoклянe.
І щe вaм вapтo пaм’ятaти,
Щo вcюди зpaдникiв гидyють,
І нaвiть тi, щo їx гoдyють,
І вac, як Kaїнiв пpoклятиx,
Haщaдки вaшi зaтaвpyють,
A Укpaїнa пpoклянe!
4 ciчня 2014 poкy
B. Бopoвcький
***********************************************88Haщaдки вaшi зaтaвpyють, a Укpaїнa пpoклянe!
Paби, пoднoжки, гpязь Mocкви, –
Cкaзaв кoлиcь Пpopoк Tapac,
Bи, шaнyвaльники пiтьми, –
Цe бyлo cкaзaнo пpo вac!
Bи вжe зaбyли, xтo ви є,
І poдy-плeмeнi якoгo.
3aвжди ви тoпчeтe cвoє
Для вoзвeличeння чyжoгo.
І ви бeз дoкopy cyмлiння
Гoтoвi й мaтip зaпpoдaть.
Дoпoмaгaєтe Bкpaїнy
B зaплicнявiлий xлiв зaгнaть!
Ta тiльки cлiд вaм пaм’ятaти:
Пpeзиpcтвo вac нe oбминe,
І вac, як Kaїнiв пpoклятиx,
Bcя Укpaїнa пpoклянe.
І щe вaм вapтo пaм’ятaти,
Щo вcюди зpaдникiв гидyють,
І нaвiть тi, щo їx гoдyють,
І вac, як Kaїнiв пpoклятиx,
Haщaдки вaшi зaтaвpyють,
A Укpaїнa пpoклянe!
4 ciчня 2014 poкy
B. Бopoвcький
(автор невідомий)
Сьогодні на вокзалі бачила солдата..
Стояв один – його ніхто не проводжав: Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка, Немов він сам від себе на війну тікав. Сумний, стурбований, глибокий, Задумливо і мужньо в самоті стояв, Хоч перед ним дорога – світ широкий, Але він стежку свою власну вже обрав. Не в далі дальнії, щоб щастя пошукати, Не в ті незвідані, чудові й радісні краї, А в пекло – смерті в зуби їде заглядати - Боротися за волю на своїй землі! І шкода стало невідомого солдата: Він сам – та й я нікого вже не жду, Тому тепер на нього буду я чекати, Тепер я в Бога за усіх самотніх попрошу! «Не полишай одних в скрутну годину, Дай мужності, надії й сили їм пошли! Дружині – чоловіка, матері – дитину, І сестрі брата, прошу, рідного верни!» Я мовчки проведу тебе, коханий, брате, сину, Й чекати буду рідного тебе з війни… Тепер ти просто зобов’язаний й повинен, Живим та неушкодженим прийти!
************************************************************
Байка про двох братів. Найболючіший жах, найстрашніша печаль – Це війна громадянська, Тягарем осідає вона на плечах Пересічних обранців. Два брати по два боки палаючих слів Заплелись випадково. Один глянув на іншого та й обомлів: Не чекав він такого. У одного в руках був вогняний коктейль, А у іншого палка. І постало питання в обох непросте: Чи війна, чи вітанка. Врізнобіч їхні погляди, нібито крик, Розбігалися часто, Але жоден з братів і подумать не міг, Що зійдуться у пастці. Барикади горять, поруч друзі стоять, А вже хтось лежить мертвий, Кожен був загартований в старих боях, Кожен був із них впертим. Піднялася рука, щоб жбурнути коктейль, Піднялася і палка. У тяжкий океан із високих ночей Впала стріляна чайка. Два брати позабули, що кровні вони У хвилину двобою. Вже не випливе чайка з морської води, І не буде їх двоє. Найболючіший жах, найстрашніша печаль – Це війна громадянська. Та хвилина пройде, а не зійде печать Вже ніколи із брата. 9-05-2014 В. Пригорницький.
****************************************
Настя м.Сокаль
Коли під вечір ти побачиш, мамо, На небі зірку, то є я, твій син. Пробач, що я пішов зі світу рано. Пробач, що був у тебе я один. Ти не журись, не плач, я не сумую, Таких як я тут тисячі зірок; І ми усі співаєм «Алилуя» За мир, за Україну, за народ. Ми гордо йшли і скоро не вернемось, Чекаємо на мить, коли ми всі В Едемському саду зійдемось І вмиємо обличчя у росі. Я чую голос твій, твої молитви, Які лунають навіть в твоїх снах. Я чую відгомін із поля битви, Але відсутній в моїм серці страх. Ми йшли за волю, всі разом, єдині, За те, щоб діти в спокої росли, За те, щоб Україну в злі години Не тягали, повсюди, люті пси. Пробачте нам, що мало так зробили, Що не усе замріяне збулось… Не встигли ми, нас просто вбили, Вони ж бо захищали там когось. Живіть у мирі, в злагоді, достатку, Любіть Вкраїну і свою сім’ю. Про нас у серці зберігайте згадку, А ми за вас запалимо свічу. Минати будуть дні, минати ночі, У вас завдання на землі тепер: Щоби не плакали в моєї мамки очі, Щоб знала - я не просто так помер. Солдат Віктор Сивак - Герой нашого Сокаля. Загинув в бою. Вічна память..Нехай земля буде тобі пухом! Герої Не Вмирають!!!!!
