Відкриття Антарктиди
28 січня (16 січня по старому стилю) 1820 року кораблі підійшли до невідомого материка в точці  69°21'28" південної широти и 2°14'50" західної довготи. Так був відкритий шостий материк - Антарктида-     

"королева холоду", “безлюдний континент", "край Землі" 

    Відкриття “шостого материка” – яскрава та дискусійна сторінка в історії географічних відкриттів. Різні народи по-різному визначають першовідкривача Антарктиди. 


Так англійці вважають першовідкривачем Південного материка Джеймса Кука. Він справді здійснив плавання навколо, як нам тепер відомо, Антарктиди в період 1772 – 1775 роках в гранично можливих південних широтах. На той час вчені вважали, що на півдні існує південний материк, який має забезпечувати рівновагу північної та південної півкуль. Вони стверджували, що за умови порушеної рівноваги Земля буде весь час повернена до Сонця стороною з більшою масою, тобто за тогочасними даними північною півкулею. Отже саме в пошуках цього південного материка Кук здійснював своє плавання. Він сподівався відкрити таку ж квітучу та багату землю, як південна Америка. Але його висновки свідчили про інше: “Значний холод, велика кількість льодових островів та плаваючого льоду, все це доводить, що земля на півдні має бути...” Д.Кук не дістався Південного материка, хоча і був переконаний в тому.

        Через 50 років, в період з 5 липня 1819 р. по 5 серпня 1821 р., російські мореплавці під командуванням Ф. Белінгаузена (за походженням – естонця) на кораблях “Восток” та “Мирний” (капітан останнього М.П. Лазарєв) здійснили плавання в тих же широтах, де пройшли кораблі Кука. Часом їх маршрут проходив південніше маршруту Кука, часом – північніше. Із записів Лазарєва 28 січня 1820 року видно, що російські мореплавці підходили так близько до Антарктиди, що могли бачити материковий лід, що лежить на континенті. Але безпосередньо наблизитися до нього їм не вдалося, через непрохідний лід. Незважаючи на це росіяни вважають Ф. Белінгаузена та М. Лазарєва першовідкривачами Антарктиди. 
      За іншою версією першою людиною, що побачила узбережжя Антарктичного півострова, став інший відомий мореплавець та дослідник Едвард Брансфілд. Це трапилося 30  січня 1820 року.  Цю землю він назвав Трініт Ланд - тепер півострів Трініті. , що він має існувати, але, слід зазначити, не бачив користі в його відкритті

              Детальне вивчення деяких старовинних карт приводить істориків та географів до висновку, що про Антарктиду люди знали задовго до експедицій Д.Кука, Ф.Белінгаузена, Н.Палмера. 
Професор Д.Вайхаупт з університету штату Колорадо (США) передбачає, що ще в бронзовому віці, в періоди, коли клімат був значно тепліший, мореплавці, що торгували вздовж узбережжя Африки, наважувалися проникати достатньо далеко на південь. Але все ж він підкреслює, що хоча обриси Антарктиди були відомі древнім картографам, джерело їх інформації – повна таємниця. Оскільки навіть для грубої картографічної зйомки цього континенту необхідні знання навігації та геодезії, що далеко виходять за межі того, що було відоме древнім мореплавцям. 
Перші припущення про відкриття Антарктиди древніми мореплавцями з’явилося у 1956 році після видання карти, яка, як припускали, належала турецькому адміралу Пірі Рейсу, і датується 1513 роком. Пізніше її автентичність була поставлена під сумнів.

 Мапа Піра Рейса 

 Однак існують і інші карти цієї епохи, безумовно автентичні. В першу чергу це карта Оронтіуса Фінеуса, створена у 1531 році, і така сама карта Герхарда Меркатора, що відноситься до 1538 року. На них видно повні обриси материка в районі Південного полюса, деякі його деталі дивовижно схожі з реальними. 
       Перші антарктичні дослідження проводилися мореплавцями, яких в першу чергу приваблювали не нові знання,  а можлива нажива. Їх імена увійшли в історію в назвах антарктичних земель: Кергелен, Палмер, Біско, Уеделл, Кемп та багато інших. Так до 40-х років ХІХ століття тюлені, які населяли острови Південного океану, були практично знищені заради їх жиру та шкір, і зараз занесені до “Червоної книги”. Після винайдення гарпунної пушки у 1867 році у водах Південного океану почала зменшуватися і кількість китів.

   Але не варто стверджувати, що лише бажання наживи вабило людей до невідомої південної землі. У 1839 році французький мореплавець Ж. Дюмон-Дюрвіль попрямував в антарктичні води з єдиною метою – знайти південний магнітний полюс. В 1840-1841 році з великою науковою програмою обстежив Антарктиду Дж.Росс.

  В 1874 році в антарктичних водах працювало океанографічне парове судно “Челленджер”. 
Невивчена, холодна та загадкова земля приховувала у собі багато невідомого і вабила дослідників всього світу. Попереду в них був тяжкий шлях підкорення та освоєння суворої, але безмежно красивої та таємничої Антарктиди.

Більш цікавішу інформацію про материк  прочитаєте тут:   Антарктида

      У 1819 році англійський капітан брига "Уільямс" Уільям Сміт йшов із вантажем із Монтевідео до Вальпараїсо. У миса Горн під час урагану в "несамовитих п’ятдесятих широтах" він був закинутий далеко на південь і 19 лютого 1819 року двічі бачив землю далеко на півдні, приймаючи її за виступ Південного материка.

До Монтевідео У. Сміт повернувся в червні. Його розповіді про випадково відкриту землю зацікавили звіробоїв. Вдруге У. Сміт покинув Монтевідео у вересні 1819 року, направляючись у Вальпараїсо. Тепер уже скоріше із цікавості він вирушив до "своєї" землі, 14 жовтня він підійшов до неї і два дні обстежував її узбережжя, а потім висадився і вступив у володіння нею, назвавши її Новою Південною Британією.Після повернення У. Сміта умовили перейменувати її в Нову Південну Шетландію.

Повідомлення У. Сміта не зацікавило представників англійської влади, але капітан британського флоту, який знаходився там на той час, відразу зафрахтував судно Сміта "Уільямс" і 20 грудня 1819 р. направив його на південь під командою Едуарда Брансфілда обстежити нововідкриту землю. У. Сміт пішов туди, виконуючи обов'язки штурмана. Брансфілд виявив, що нововідкрита земля є не виступ материка, а архіпелаг, тобто група островів. Вони й до цього часу відомі під назвою Південних Шетландських островів.

У 1819 році була зорганізована перша російська антарктична експедиція з метою пошуків Південного материка. ЇЇ очолили Фадей Фадейович Беллінсгаузен та Михайло Петрович Лазарєв на суднах "Восток" і "Мирний". Під час дворічного плавання відважні мореплавці, починаючи з 16 січня 1820 р., чотири рази підходили на відстань 3 - 15 км до берегів материка, вперше описали характер антарктичного льоду та особливості клімату Антарктиди.

На карту Антарктики було нанесено 28 об'єктів, що отримали російські назви. Вони довели існування південного полярного материка, визначили його межі і описали характер берегів. У високих південних широтах і в тропіках було відкрито 29 островів. Хід експедиції та її результати викладені Ф. Беллінсгаузеном у книзі "Двократні пошуки у Південному Льодовитому океані у плаванні навколо світу ." (1831, 1949, 1960 рр.). Своєю роботою експедиція започаткувала наукове вивчення південної полярної області.

Першу документально зафіксовану висадку зробили моряки англійського капітана Джона Дейвіса: 7 лютого 1821 р. вони висадились на західному березі Антарктичного півострова.

У кінці листопада 1894 р., після зимівлі в Новій Зеландії, в південні широти направився норвезький промисловий пароплав "Антарктик" під командою Леонарда Крістенсена. Досягнувши Землі Вікторії, норвежці висадились на материк на мисі Адер і нанесли на детальну карту частину узбережжя. Біолог Карстен Борхгревінк знайшов один вид лишайника, доказавши таким чином, що в Антарктиді є рослинність на ділянках, не вкритих льодом.

У 1899 р. вперше зимували на самій Антарктиді, у миса Адер, К. Борхгревінк і ще четверо молодих вчених. Доставив їх туди пароплав "Південний Хрест". Зима випала дуже сувора: пануючі в цьому районі східні вітри часто досягали ураганної сили. Вмер Микола Хансен - перша жертва антарктичної зимівлі.