Давно це було. Жив на світі казковий богатир, сили нечуваної,
сміливості небаченої. Мав він зброю дивовижну - чарівну золоту стрілу. Та не
тим стріла славилась, що була з чистого золота викута, коштовними каменями
прикрашена, а тим, що мала чудесну властивість. Варто було богатиреві взяти
свій лук, натягти тугу тятиву - і летіла стріла на край світу з такою
швидкістю, що людське око не помічало польоту її. І там, де вона пролітала,
спалахувало повітря, закипала вода, плавилася земля, гинуло все живе.
Страшна це була зброя. На щастя, була вона в надійних руках. Богатир
був людиною чесною, справедливою і вогненну стрілу без потреби до рук не брав.
На інші країни він не зазіхав, а на його вітчизну вороги не нападали - боялись.
Багато-багато років жив на землі цей богатир і невсипуще беріг
чудодійну стрілу. Та ось настав час розставатися йому з життям. Задумався
богатир: кому передати стрілу? Чи є в світі людина, якій можна було б довірити
стрілу, не побоюючись, що вона використає її на шкоду людству? Не можна
залишити на землі вогненну стрілу, бо злі люди, заволодівши такою страшною
зброєю, можуть підпалити весь світ і зруйнувати його.
І вирішив богатир сховати чарівну стрілу, та так, щоб її ніхто не зміг
знайти протягом тисячоліть! І лише тоді, коли люди навчаться цінувати й берегти
мир,- тоді вони знайдуть стрілу, щоб використати її чудодійну силу в мирній
праці.
Покликав богатир синів своїх і говорить їм:
- Діти мої, я старий і тяжкохворий. Недовго лишилося жити мені
на світі.
Відімкніть підземелля ось цими ключами, візьміть золоту стрілу і
киньте її посередині Чорного моря.
Виконуючи волю вмираючого батька, сини тієї ж ночі вирушили в дорогу.
Зійшли брати на сині гори, піднялися до блакитного неба, і і перед
їхніми очима далеко внизу розкинулося величезне, безкрає море. У його тихих
водах відбивалося велике червоне сонце, що саме сходило.
Це було Чорне море.
І раптом брати відчули, що шкода їм розлучатися з дорогоцінною
стрілою. І вирішили вони не викидати таке багатство в море.
А коли б вони мали вогненну стрілу, то завоювали й підкорили б усі
країни, які вони знають, збудували б на вершині гори великий замок, взяли б
собі за жінок найкращих у світі красунь...
І домовилися брати, що сховають стрілу в горах, а батькові скажуть, що
виконали його волю. Так і зробили.
Проте батько якимось чином розкрив їхній намір і з обуренням накинувся
на своїх синів.
Тоді сини, переконавшись, що неможливо залишити за собою чудодійну
зброю, знову вирушили до берегів далекого моря і з жалем виконали наказ батька.
Вогненна стріла впала в морську безодню. Потемніло від гніву море,
закипіли, захвилювалися його тихі води.
І відтоді не може заспокоїтися Чорне море. Трапляється, завирує воно,
заклекоче, здійме величезні хвилі, марно намагаючись викинути з глибин своїх
смертоносну зброю.